Новомосковський район
www.novomosk-rn.dp.gov.ua


Синьо-жовтий прапор для українців - це символ свободи і боротьби за незалежність.Основою формування українських державних символів стала історична традиція ще з часів Давньої Русі. Князь київський Володимир Великий мав власний герб – золотий тризуб на синьому фоні. Прапор Руської землі був переважно червоний із золотим тризубом. Корогва Галицько-Волинського князівства блакитного кольору із золотим левом.
Утвердження синьо-жовтого поєднання як українських національних кольорів відбулося у 1848 року. Сталося це під час європейської “весни народів”. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор. Відтоді прапори в національних кольорах почали використовувати під час проведення Шевченківських та інших свят.
Використання синьо-жовті прапорів на Наддніпрянщині стало можливим після революції 1905-1907 років. На час повалення царизму ці барви були вже звичним і загальновизнаним елементом української національної символіки.
25 березня 1917 рокупід синьо-жовтими прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді, а 1 квітня 1917-го учасники української національної маніфестації в Києві несли 320 національних прапорів. Солдати-українці київського гарнізону несли синьо-жовті знамена з написами: “Вільна Україна”, “Вічна пам'ять борцям за волю”, “Війна до перемоги” тощо.
У подальшому синьо-жовті прапори стали обов’язковим атрибутом всіх зібрань української громадськості у різних містах України та колишньої імперії.
Влітку 1917 року під синьо-жовтим стягом вирушав на фронт перший український підрозділ – полк ім. Гетьмана Богдана Хмельницького.
Офіційно прапор затвердили в Тимчасовому законі про флот УНР
27 січня 1918 року. Прапором торговельного флоту визначалося «полотнище о двох - блакитному і жовтому кольорах». Прапор військового флоту відрізнявся лише наявністю блакитного Тризуба в кряжі верхньої блакитної смуги.
29 квітня 1918 року на есмінцях та лінкорах, що базувалися у Севастополі, були підняті українські прапори. Флагманський корабель “Георгій Побідоносець” подав сигнал про підняття прапору над українським Чорноморським флотом. До Києва та німецького штабу надіслано відповідні повідомлення. Зокрема, в телеграмі до Києва зазначалося: “Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що перебувають у Севастополі, підняли українські прапори. Командування обійняв контр-адмірал Саблін”. Незабаром німецьке командування від імені Центральної Ради надіслало відповідь на радіограму М.Сабліна, в якій прохали його, як командувача флотом, видати наказ про підняття українських прапорів в Керчі до 8-ої години 30 квітня.
За гетьмана Павла Скоропадського на блакитно-жовтій основі формувалися різні службові прапори. 16 липня 1918 року гетьман затвердив військовий прапор Української Держави.
13 листопада 1918 року Українська Національна Рада у Львові проголосила державним прапором Західноукраїнської Народної республіки синьо-жовтий стяг.
За УНР Директорії також використовувався прапор у синьо-жовтих барвах.Після приходу більшовиків та остаточного приєднання України до СРСР, синьо-жовтий прапор було заборонено.
20 березня 1920 року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор Підкарпатської Русі (яка увійшла до Чехословаччини). У 1934 року чехословацька влада заборонила використовувати прапор. На це представництво українців обурилося: “Ми маємо свій прапор…його історія сягає глибоко в минувшину нашого народа, аж на тисячу років назад…прапора уживав наш князь Лаборець, а потім Федір Корятович. …По світовій війні народні ради русинів з огляду на історичні традиції проголосили синьо-жовті барви за барви підкарпатської Русі й нашого руського народу”.
15 березня 1939 року Сейм Карпатської України, що відбувся у Хусті затвердив синьо-жовтий прапор Карпатської України.
ОУН та її попередниця Українська військова організація (УВО) у своїй діяльності використовували національний прапор. У листопаді 1928 року до десятої річниці Листопадового чину у Львові над собором св. Юра українські активісти вивісили синьо-жовтий прапор з написом «УВО». Згодом так само вчиняли і ОУНівці, послуговуючись червоно-чорним та національним прапорами. Напочатку 1930-х рр. з’явився гімн ОУН, де є слова: «Під синьо-жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий нарід свій».
У квітні 1941 року Другий Великий Збір ОУН визнав синьо-жовтий прапор національним державним українським прапором.
Влітку 1941 року націоналістичні та національні прапори майоріли в селах під час проголошення Акта відновлення української держави.
14 жовтня 1947 року, коли вперше відзначалося Свято УПА, Головний осередок пропаганди ОУН зобов’язав підпільників розвісити по населених пунктах синьо-жовті і червоно-чорні з емблемою прапори.
«Присягу після вишколу молоді стрільці приймали в Нижньому Березові. Засніжений ліс і недалекі скуті морозами гори були свідками того врочистого дійства. Стрій підтягнутих стрільців утворив чотирикутник. Над головами легенько лопотіли на січневому вітерці блакитно-жовтий і червоно-чорний прапори», - так описував присягу сотні УПА «Дністер» Василь Блясецький.
Протягом ХХ ст. блакитно-жовтий прапор пройшов шлях народного визнання та юридичного оформлення. Важливі події українського державотворення, боротьби за свободу країни, акції протесту та непокори відбувалися під національним стягом. За комуністичного тоталітарного режиму український прапор був елементом спротиву.
У другій половині ХХ ст. були, хоч і поодинокі, спроби піднести український прапор. Зокрема, 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині КНЕУ) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Задум тих, хто це зробив полягав у наступному. Будівля розташована біля заводу “Більшовик”. Робітники та студенти зранку будуть формувати колони для першотравневої демонстрації і побачать прапор. Це мало викликати резонанс.
Через дев’ять місяців КГБ вдалося знайти хлопців, які вивісили прапор. Це були студент вечірнього відділення наргоспу Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса. Вони отримали 3 та відповідно 2 роки таборів суворого режиму.
26 квітня 1989 року у Львові під українським прапором проходив мітинг пам'яті Чорнобильської трагедії. 22 травня 1989 року у Києві на закритті Шевченківського свята було піднято національний прапор.
23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою.
3 квітня 1990 року – над Львівською міськрадою.
24 липня 1990 року у Києві блакитно-жовтий прапор був урочисто піднятий над будинком міської ради. Полотнище було попередньо освячено у Софійському соборі владикою Володимиром і настоятелем храму Бориса і Гліба Української автокефальної церкви отцем Юрієм.
24 серпня, після проголошення Акту незалежності України, група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради. Про це свідчать стенограма засідання і спогади тодішніх депутатів.
А 4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор піднято над Верховною Радою України.
У статті 20 Конституції України вказано, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
“На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України постановляю установити в Україні День Державного Прапора України, який відзначати щорічно 23 серпня”, - йдеться в Указі Президента України від 23.08.2004
№ 987/2004.